АНЕКДОТИ та НЕБИЛИЦІ - 2

НЕБИЛИЦЯ

Як був мій дід маленький, а батька ще на світі не було, так ми з дідом чумакували. У нас було дві пари волів чужих, а третя не наша; три рижих, а один четвертий. Так ми з дідом було ловим по лісу ведмедів. Дід було вія заструже, а я з-за куща як гюкну на ведмедя, так він з переляку роззявить рота та так на вію і наштрикнеться, то я ззаду кілочком і закладу, то ми тоді з дідом як заходимось та так, мовляв, шкуру й знімем. Так ми тоді як почали з дідом багатіти, та начали орать по печі і по пічурках і по запічках і під припічком, та як виорали
дванадцять десятин по печі та по пічурках, так як уродив у нас хліб!
Так ми на комині поклали дванадцять стогів. Та як унадились миші; а в нас був кіт здоровий; так як погнався за мишами - миші під стіг, а кіт на стіг, та так і повалив їх у помийницю. Так ми з дідом вистругали три токи: на одному молотили мак, на другому так, а на третьому запалили той стовп, що ціпи вішали. А в нас було коров багатої Так над погребом коров доїли, кобилою масло колотили, а молока було так багато, що в море возили.

НІСЕНІТНИЦЯ

...Тож подарував мені дід вола. Як пішов я тим волом орати, та наорав на припічку на три горшки кваші. Та вродили верби, та зацвіли раки, та поспіли в'юни. Як поліз я тих в'юнів трусити: трушу та трушу, та натрусив папушу тютюну. Пов'язав я той тютюн і продав по три копійки, голова в голову. Та купив я руно вовни, та покроїв заступом свиту, та приставив із подушки комір, так вийшли такі штани, що й не підіймеш.

КАЗКА-НЕБИЛИЦЯ

Е, тепер що за служба! Ось як ми колись служили Як було йде Чорноморське військо, так бувало й закрасіє: сідла дубові, стремена ясенові, а попруги соснові, а уздечки оріхові. Так у кожного карбиж коло пояса висить, і кожен знає, скільки козаків у сотні: копа Романів, копа Іванів, копа Демидів, копа Давидів, копа Денисів, копа Борисів: сім кіп та й сотня! Так ми як поїхали на одно поле, так там якийсь бісів син кичку загубив. Так ми як зачали з нею биться-воюваться, та так сім годів, як сім часів, простояли. У нас був Єфрем Супоня, - такий був бісів непромах, та зробив добре штрикало, та як підійшов, та як штрикне її, - так і наштрикнув, та так і підняв гору. Так ми як поїхали тоді до Катрі, а вона саме засукалась та коров доїть. А ми:
- Здорова, Катре!
А вона:
- Здорові, хлопці! Чи то не ви там воювали?
- Авжеж не ти, бісова родина!
Так вона нас як повела по погребах та по підвалах - пий вино, хоч залийсь! А ми вино п'ємо та й п'ємо, коли в зуби - стук!
- Стій, хлопці, зміна! (зрада).
А в нас Єфрем Супоня був непромах, та як закричить:
- Хлопці, на коні!
- А в мене, пане, кобила!
- Сідай, бісова родина, хоч на кобилу!
Так я як метнувсь, так за сім часів як горобчик сів!

Українські народні казки, легенди, анекдоти.
Державне видавництво художньої літератури. Київ, 1957