Гуморески

Олександр ХОМЕНЧУК
ДІРКА ВІД БУБЛИКА

Аби не бити байдиків, взявся за косу. Клепаю, аж луна котиться селом. Хто вдень гав ловить, ввечері не їсть мамалиги. Коси, коса, поки роса, а як роса додолу, то ми — додому... Думки плутаються довкола земельної реформи.
— Василю, оце вся твоя техніка для обробітку земельного паю? — перериває плин думок сусід Микола, який вигулькнув коло воріт.
— Ні, не вся, — одказую, — є ще сапка, вила, мотичка, лопата й граблі. А ще моя жона Галя замість тяглової сили.
— Не густо-о-о-о! — сміється сусід. — З такою допотопною технікою не бачити тобі рекордних врожаїв, як власних вух...
— Хоч "ох", та вдвох! На вовка промовка, а Грицько кобилу вкрав. — Не встиг вловити, що там сусід у відповідь відрубав. Бачу, вулицею котить колесо від сівалки правофланговий соціалістичного змагання у минулому, екс-тракторист Матвій Шкварка.
— Хазяї, — уздрівши нас на подвір'ї, кричить на всю вулицю. — Ви тут воду товчете у ступі, а там майнові паї ділять. Не товчіть, а мерщій біжіть. З чим баба на торг, з тим і з торгу.
— А де дають?
— Не дають, а беруть!
Кинув я косу. Рушили ми з Миколою алюром три хрести. Щоб рибу з'їсти, треба у воду лізти.
Прибігаємо, а на бригадному дворі вавилонське стовпотворіння. До повної миски усі з ложками. Колишні доярки Ольга й Олена, дивимося, тягають одна одну за коси. Не можуть поділити заднього моста до "газона". Кабіну від машини уже покотив додому екс-токар найвищого розряду Гриць Коцюбенко. Помагають йому сини-акселерати. Іван з Петром, теж з колишніх механізаторів, рвуть один одному петельки: чубляться за тракторну борону, яка одна дісталася на двох. Колінвала до самоскида ніяк не може закинути на плечі колишній завтоком Данило Пиріг. Дебелі хлопці Яким, Устим і Ярема, в минулому слюсарі-віртуози, виносять з поля бою мотовило від комбайна... Екс-бухгалтер Неоніла Іванівна теж не пасе задніх. Обвішавшись доїльними апаратами, мов новорічна ялинка
цяцьками, вона стоїть ніби капітан на місткові потопаючого корабля.
— У доброго господаря і соломинка не пропаде. Кожен бере своє. Хоч не красне, зате власне, — чується її медовий голосок.
Допоки ми роздивлялися, брати було вже нічого. Довелося на місці колишньої тваринницької ферми нагорнути по мішкові коров'ячих кізяків. Їж, коза, лозу, коли сіна нема. Не йти ж додому з ярмарки голіруч?