Гуморески

Михайло ПРУДНИК

ПРУЖИНКА

Ростислав Пахомович Хотющенко нарешті купив машину. Голубу, як мрія, "Ладу".

— Тату, тату, можна я хоч раз піпікну? — застрибав од радощів восьмирічний Максим, коли батько приїхав з автомагазину.

— Я тобі як піпікну! — гримнув Ростислав Пахомович, наче син хотів не натиснути на сигнал, а штрикнути шилом у шину.

Хотющенко довго тер капот махровим рушником, знімав невидимі порошинки з вітрового скла, а дверцята відчиняв і чачиняв так, наче вони були зроблені з кришталю.

Та наступного дня, коли Ростислав Пахомович укотре обходив навколо "Лади", біля переднього колеса на асфальті побачив пружинку. Хотющенка аж у піт кинуло. Він схопив її тремтячими руками і мало не заплакав:

— Бракороби! Другий день їжджу, а з машини, як з поганого воза, усе сиплеться!

Ростислав Пахомович гепнувся на асфальт і поповз під машину.

— Звідки ж вона вилетіла? Звідки? — години зо дві кректав він під "Ладою", але так нічого й не побачив.

Це ще дужче розізлило Хотющенка. Він цілий день читав автодовідник, але так і не зрозумів, куди ж ту пружинку можна приладнати.

"Без пружинки їхати небезпечно", — вирішив Ростислав Пахомович і пішов до сусіда Бурмашки, який теж мав "Ладу".

Сусід довго вертів пружинку в руках, а потім стенув плечима:

— Не знаю.

"Заздрить, що я машину купив, тому й не хоче допомогти". Тоді Хотющенко зайшов до шкільного товариша Рукавченка, котрий працював автослюсарем.

— Ти мені друг чи не друг? — категорично запитав Ростислав Пахомович. — Скажи, де у "Ладі" знаходиться така пружинка?

Рукавченко кілька разів розтягнув пружинку, мугикнув, прицмокнув язиком і безпорадно розвів руками:

— Хто його знає, старий. Начебто в "Ладі" такої немає...

— Ех, ти! — розсердився Ростислав Пахомович. — А ще хвалився, що на всі руки майстер! — і, не попрощавшись, грюкнув дверима.

Усю ніч пружинка не давала йому спокою. Вранці Хотющенко поїхав на станцію технічного обслуговування. Там у "Ладі" замінили три свічки, відрегулювали систему запалення, підкрутили кілька гайок. А пружинку на місце так і не поставили.

— Хто його знає, звідкіля вона випала... Може, це й не з автомашини.

— А звідкіля? З літаючої тарілки?

Автослюсарі мовчали.

— Теж мені майстри! — вперше сердито грюкнув дверцятами Хотющенко й газонув додому.

"Лада" мчала швидко й легко. І тільки думка, що десь там у ній не вистачає пружинки, нервувала Ростислава Пархомовича. Інший, може, і викинув би ту пружинку. Мало хіба яке залізяччя на дорозі валяється? Але Хотющенко був не з таких. Він в усьому любив порядок.

Чотири вечори длубався Ростислав Пахомович у моторі "Лади", а на п’ятий полегшено зітхнув і сів за кермо.

— А казали, пружинка не потрібна! — кепкував він над усіма, до кого звертався за допомогою. — А я її поставив. І стоїть!

Щасливий Хотющенко виїхав з гаража. Машина (затремтіла, засіпалася, а потім так рвонула з місця, що якби Ростислав Пахомович не тримався міцно за кермо, то опинився б на задньому сидінні.

Перед залізничним переїздом машина заревіла, стала дибом і несподівано прошмигнула під шлагбаумом перед самісіньким носом отетерілого машиніста електровоза. Автоінспектори не встигли й свиснути, коли Хотющенкова "Лада" пролетіла повз них. Переїхавши дві клумби, перекинувши чотири кіоски "Морозиво" і три бочки з квасом, вона зупинилась у густому чагарнику міського парку.

Блідий Хотющенко вискочив із машини, відкрив капот, глянув на двигун і заспокоївся — пружинка була на місці.