Урядовець умів виступати перед масами. Його мозок працював, як комп’ютер. Утримував у пам’яті тисячі постанов і законів, розпоряджень і циркулярів. І коли треба було йти в гущу, відправляли цього урядовця. Він умів говорити по-державному, мудро й виважено, афористично, і репортери охоче тиражували масам його пристрасні думки.
Урядовець упевнено бачить світло в тунелі, звично писали про нього газети.
Якось урядовець творив чергову промову на великій будові. Навколо гуркотіло і вирувало, трудящий люд галасував і чогось там вимагав. Урядовець говорив енергійно, запально, видобуваючи із звивин безліч найнеобхідніших відповідей. Службове авто та охоронців він залишив за будмайданчиком, за високим парканом, прийшовши до робочого люду лише зі скромним портфелем. Щоб показати, який він для громади друг, товариш і брат.
Після зібрання урядовець повертався до машини. І мав необережність іти поміж глибоких котлованів і вирв, по хитких дошках. А дошки мали необережність вислизнути з-під нетривких ніг урядовця, і він загримів униз зі всіма своїми патріотичними думками та портфелем, залишивши нагорі тільки здивований вигук: «Твою мать!..»
Загримів урядовець, підклав під себе портфеля і замислився.
Угорі кружальцем ясніло світло, а навколо було сиро, холодно й не по-державному бридко. І урядовець подумав, що ж кинути до того світлого кружальця, щоб його почули. І відповідно почали діяти.
«Гей!» — скаже він. І завважив про себе: «Як це — «гей»? Хіба це личить високому державному посадовцю?» Ні, він скаже: «Я тут!» Але зараз же дав задній хід думці. Як це — «я тут»? Хіба сотні разів не торочив масам, що знає своє місце в житті, куди йде, що бачить попереду і що необхідно бачити масам у кінці тунелю? Як сприймуть такий його вислів?!
Тоді, напевне, він гукне: «На поміч!» І тут же осікся. Як це — «на поміч»? Урядовий чиновник з конкретними програмами дій — і раптом кличе на поміч. Як це розтлумачать маси? Що напишуть у газетах?
Може, покликати по-простому: «Сюди! Сюди!» Здається, зрозуміло й дохідливо. Та, поміркувавши, чиновник забракував і ці слова. Як це — «сюди»? Усе життя він підказував зневіреним масам, КУДИ йти, а тепер просить СЮДИ! Що подумають у цивілізованій Європі?!
Мозок урядовця працював, як комп’ютер, як сотня комп’ютерів. Тисячі думок роїлись у його голові. Але були то думки про закони і постанови, розпорядження і циркуляри. Про таблиці, рейтинги і діаграми росту.
А підходящих слів про порятунок не знаходилося.
Так він просидів у ямі вечір, ніч і ще й ранок. І коли його охопив панічний відчай, що він сидітиме тут безконечно, денно і нощно, він почав кричати до хрипоти, без розбору і системності: «Я тут! Сюди! На поміч! Рятуйте! Гей! Де ви там!..» Аж поки якась зміна робітників таки не почула і не витягла його екскаватором із темної пастки.
Усі здивовано розглядали високоповажного урядовця. По всій будові пішов поголос, що урядовця щойно витягли з ями. Де не візьмись, назліталися репортери, наче спеціально чергували тут.
І запитали вони в урядовця звичне:
— Як вам тепер бачиться світло в тунелі?
Тисячі відповідей зріло в голові урядовця — чітких і виважених, продуманих і афористичних. Але урядовець, поміркувавши, сказав:
— Коли людина скочується в яму, вона дещо по-іншому дивиться на світло...