Гуморески

Олександр КОВІНЬКА
СОЛЯТЬ, НА ЖАЛЬ, НЕ БОРЩ!

Що робити, питаємо, щоб діти не були розумніші від батьків?

Оті дітки, які на ноженята свої починають спинатися, і оті дітлахи, які вже самостійно бігають і самостійно вимовляють:

— Мамо! Папи...

Ми знаємо, що діточок отакого віку в дитячих садочках морально вчать. Учать делікатно, учать терпеливо.

Вчать, щоб були і ніжненькі, щоб були і чемненькі.

Отакої мудрості не вчать: «Воно ж у мене таке спритненьке та таке розумненьке. Вірте не вірте, я раз показала, а тепер вчене-превчеве: само й плює, само й дулі дає...»

Такого, кажемо, в дитячих садочках не вчать. У дитячих садочках вчать ласкавої поведінки.

А що ж, питаємо, робити, коли вони вранці і ввечері удома: то чи їх і вдома отак морально вчити, чи, може, потихеньку й по м’якенькому місці бити?

Бо тепер такі діти пішли, такі пішли, що ще і батька й матір навчать.

Ви рекомендуєте: удома треба взяти сувору виховну лінію.

У сувору лінію входить і моральна словесність:

— Що ж ти ото робиш? Куди ти, дурненьке, дзюркаєш? Он іде батько. Іде і реміняку несе.

Звісно, дитина лякається й з переляку починає кропити рябесенькі штанці.

Тоді зі словесної теорії переходять на практичне навчання: за мокренькі штани вчать!

— О Боже! Сьогодні ж наділа нові-новісінькі штани, а воно геть обмочило. Оленко! Принеси деркачика, я його і обполощу, я його і обсушу!

Значить, у допомогу оцій суворій практиці у кутках розставляються: а) Хворостина; б) Соняшничина; в) Деркачик; г) Мокра ганчірка.

Мокра ганчірка уживається з попередженням. Просить дитинка:

— Мамо! Ам!.. Мамо, ам, ам...

— Ось не амкай над душею, бо як амкну, так і губи стулиш!

Часом застосовують і черпака.

— Сядь, — гукають. Дитина не сидить, сміється, бавиться.

Удруге гукають голосніше:

— Кому кажу — сядь! Сядь! Доки оцим черпаком не посадила!

Сіла дитина, їсть дитина.

— Мамо! Воно не солоне!..

— Ви бачили причину? Мати наварила, а воно ще й вередує. Зараз я тобі посолю!..

Солять, на жаль, не борщ і не кашу...

Піднімають сорочечку, а якщо це хлопчик, то скидають штанці і починають солити...

І що ж — порядок! Дитина — як шовкова.

Ніяких тобі сліз, ніякого тобі корова. Починає розуміти батьків.

Та!.. Не кажіть такого: мораль, мораль! Мене батьки теж учили. Та й що? Та й нічого!.. Самі бачите, жива, ціла, невредима... Ви хоч пишіть, хоч розписуйте, а я на своєму стою: воно доброго слова не понімає. Скажи йому: «Цить, Васю! Цить, синочку!». Не мовчить — реве.

А крикніть: «Та цить! Щоб тобі заціпило!» — їй-богу, враз заніміє.

Да!.. Так ото ми й думаємо, а що якби отаким «воспитателям» та самим по штанцях... Прутиком, прутиком...

Як би воно було: морально чи аморально?