Гуморески

Юрій БЕРЕЗА
Перестаралися

Отримав квартиру. У новому будинку. На радощах пригостилися з друзями. І приступили до перевезення пожитків. Навовтузилися, доки витягли їх на дев’ятий поверх. Бо ліфт не працює. Сидять хлопці, відхекуються: чекаємо мою половину. Могорич має поставити. Я тим часом лінійкою виміряю кутки, прикидаю, як краще розставити меблі.

— Один такий переїзд трьох наполеонівських походів вартий, — роздивляється мозолі на руках Наум.

— Якби ще раз перти оце дерев’яччя на дев’ятий поверх, нізащо не погодився б, — витирає з лоба піт Степан. — У мене ледве жили на ногах не полопали.

— А я заради могорича підсобляв, — щиро зізнається Іван. — Після вчорашнього сусідового весілля голова розколюється...

— Потерпи трохи, — кажу, — зараз прийде дружина, і розговіємося.

Тим часом заходилися розставляти стільці довкіл стола.

Тут і моя половина заходить у квартиру. З порожніми руками. Захекана й сердита. Хапає ротом повітря й слова не може вимовити.

— Що трапилося? — питаю.

А вона у відповідь тільки руками махає.

— Де каструлі з закускою? — тенькнуло в мене серце.

— Ми зараз самі принесемо. Тобі ж важко було їх на таку височінь тягти, — співчуває Наум.

— Та кажи щось, — не терпиться мені.

— Ой, не можу знайти слів, щоб... — ніяк не дійде до тями дружина.

— Не треба нам дякувати, ми ж друзі, — заспокоює Іван.

— Ой, — заперечливо махає руками жінка.

— Та не ойкай, а кажи, що сталося?! — урвався в мене терпець.

— Під’їзди переплутали... Не туди занесли меблі, — нарешті видихнула з себе жінка.

Далі — німа сцена, після якої — самі знаєте що...

м. Рівне.

"Сільські вісті"