Євген ДУДАР

"Если бы выставить в музее..."

"Старший родич" знову продемонстрував нам "ху є ху". Вирішив зґвалтувати нашу національну гідність, і перевірити "на прочность", мовляв, як хохли проґавлять ще один, хоч і невеличкий, плацдарм - косу Тузла.

Дурної сили і хамства у "родича" не бракувало ніколи. Словоблудство на кшталт "Хотят ли русские войны?" часто супроводжувалося ножем за спиною. І як відповів один рибалка на Тузлі тележурналісту:"А чого доброго від них колись можна було чекати?".

Отже, Тузла ще раз показала, хто є хто і там, у них і тут, у нас. Колись В. Маяковський писав: "Если бы выставить в музее плачущего большевика, в музее весь день торчали бы ротозеи".

"Большевикі", тобто комуністи, в парламенті України залились ревними сльозами."Матушка Рассєя", якій вони служать вірою і правдою, дала їм ногою під вибачте...

- Провокация! - заволали вони. - Хотят перессорить наши братские народы...

Самозваному "наслєдніку" Богдана Хмельницького Л. Грачу можна не дивуватися. Він тільки упровадив дитячі ігри "Украина + Россия = Любовь". Тільки почав мити коліна, готуючись до ювілею Переяславської зради. А тут така лажа.

Дивує розумний і врівноважений політик Г. Крючков "Политическую обстановку в Украине во многом определяют сравнительно немногочисленные, но воинствующие крикливые русофобы, целенаправленно культивирующие негативный образ России, чуть ли не как противника. Разжигают антироссийские, антирусские настроения и страсти...".

Трикляті "русофоби" спровокували Росію виявити свій "негативний" образ і вона вимушена була показати свої загарбницькі "настроения и страсти...".

"Трудовик" "нєвідімого фронта" А. Деркач з одного ока вичавив "сльозу печалі" з приводу того, що закрутилося навколо Тузли. А з другого - за недостатню
"государственную заботу о русском языке". І признався: "Мы не сумели пережить комплекс неполноценности...". Очевидно, мав на увазі не лише себе, а й інших українців, яким не вистачає кебети вивчити рідну мову.

Та найоригінальнішим був плач "большевіка" В. Міронєнка:

- Тузла - это провокация на срыв создания единого экономического пространства.

І затіяли цю провокацію, виявляється, не хто інший, як агенти міжнародного імперіалізму. Бо "их хозяева - США - стремятся установить мировое господство, провоцируют конфликты".

Петя Зябка на хуторі "Мозамбік" почувши це відкриття, аж присвиснув:

- Йо-мойо! Хто б міг подумати, що всі оті затуліни, волошини, рогозіни, іванови, ткачови, безродние, а, може, й Путін - агенти США.

А коли прослухав, що депутат українського парламенту В. Міронєнко вимагає негайно створити єдиний регулюючий орган єдиного економічного простору, підписати угоду про вільний прохід кораблів через Керченську протоку, Азовське море визнати внутрішнім, а кордон провести по дну - ще сильніше присвиснув.

- Та цього ж вимагає від України Росія! То чий же агент в українському парламенті В. Міронєнко?

Бо якщо "агенти США" з "Комсомольской правды" тішаться, що "Россия прирастает косой Тузла", "Что к нашему берегу присоединено - значит наше"... Нахваляються, що "прифігачать" все, що їм сподобається... То агенти Росії в українському парламенті роблять усе аби російським "фігачам" полегшити прифігачення української території, а то й усієї України... Заклик колег, що "у хвилину, коли нашу державу принижують і зневажають, всі повинні стати і показати свою гідність", їм чужий. Як, видно й чужа сама держава. Безродних і в нас вистачає...

Л. М. Кравчук зауважив, що Росія виконує свої стратегічні завдання, які давно визначила у своїй зовнішній концепції. Україна, мовляв, входить в інтереси Росії. Тільки робить це Росія лукаво. Під виглядом незмінної дружби. З криками "Навіки разом!"... "Ці слова лунають з вуст російських і часто українських політиків, які тут лобіюють інтереси Росії. Якщо не свідомо, то, принаймні, із-за "дрємучей глупості".

Напрошується проста, як дишло, логіка. Якщо наш депутат у нашому парламенті лобіює інтереси чужої держави, значить, він не наш і його треба гнати у три шиї. А якщо у депутата в голові "дрємучая глупость", то його місце не у парламенті, а у Глевасі.

"Если бы выставить в музее плачущего большевика"...

Один "большевик" не заплакав і не принизив ні своєї гідності ні гідності свого народу. Це Борис Олійник. Категорично без словесних реверансів і рабських маніпуляцій осудив протиправні дії "старшого родича".

Не міг же, видно, великий поет підвести іншого великого поета. Та й у поетів відчуття реальності набагато гостріші, ніж, припустимо, в солдафона і в головах їхніх немає "дрємучей глупости". Є розуміння, що від сусіда нікуди не дінешся і з ним, навіть наглуватим і дивакуватим, треба жити в мирі і злагоді. Та поети ще й знають ту істину, що чим надійніша між сусідами загорожа, тим міцніша між ними дружба.

30 жовтня 2003 р. Київ.

"Столиця" №46 (497) 14-20 листопада 2003 року