ЗАЛИВНИЙ “ЯЗЫК” З ПРОТУХЛОЮ “ЛАПШОЮ”…
(Хроніки хутора “Мозамбік”)

Щось несамовите коїться у природі. Китай заливають повені. На Прикарпатті розгулялася чупакабра. А на хуторі “Мозамбік”, що в центрі джунглів Європи, — “зламався Литвин”…

Воно, здавалося б, який стосунок має голова найверховнішого “общака” до громадськості “Мозамбіка”? А прямий-прямісінький.

Як авторитетно констатував якось “златоуст" М.Азаров: “Мы ( тобто влада — Є.Д.) — найманцы. Они ( тобто народ — Є. Д.) — нас найняли …” Не уточнював, правда, Микола Янович, який народ найняв їх. Тобто, чиї вони найманці. Але громадськість хутора “Мозамбік”, що, як частина народу України, також, у якійсь мірі — “джерело влади”, її носій.

Тому й переживає за кожного найманця.

То ж коли політичні облюдки взялися готовити голодному народу старе жлободенне блюдо — “Заливний “язык” з протухлою “лапшою”, пан Литвин із “общака” героїчно втік… ( До уваги прокурорів, правопохоронців та інших “найманців народу”. “Общаком” Верховну Раду називають самі депутати. А їм видніше, якого органу вони члени.)

Потім інтерв’юйно пан Литвин публічно героїчно заявляв, що ніколи не підпише “антизаконний закон”. Публічно і героїчно звинуватив “злодіючого” Адам, що “протягнув" це “блюдо”. Та героїчно і публічно подав у відставку.

— Оце справжній народний герой! — визнав Ваня Молдаван.

Його підтримали Вітя Царапкін та Ізя Чачкес. І запропонували вулицю Клари Цеткін на хуторі "Мозамбік" перейменувати на вулицю Литвина…

І тут, як грім з ясного неба: “Герой зламався. Незаконний закон п і д п и с а в…”

Поповзли джунглями Європи припущення. Одні казали: “Наймит — є наймит. Перенайнявся…”

Інші заперечували: “Каким он был — таким остался”…

Треті ж припускали, що перелякався а н а ф е м и. Яку на нього міг накласти “Собіратєль єдіной Русі”, що саме за черговою даниною прибув до України.

Сказати чесно, поспільство хутора “Мозамбік” не даремно розхвилювалося. Головний “найманець” з верховного “общака” підсунув вепра ще й найголовнішому “найманцеві” в Україні. На тверезий розсуд якого так сподівалися розумні люди.

Як заявила радник найвищого Г. Герман, достроково перейшовши на “общепонятный”: “Я не знаю, каким будет его решение. Хотя то, что Литвин легитимизировал этот закон, практически отнимает от Президента основной козырь”…

Бідні “картярі”. Один з-під одного цуплять “козирі”…

І…На жаль…Таки “отняло”… Не лише “основной козырь”, а й здоровий глузд. Спочатку політичну чупакабру, себто щось мутоване, витворили, пустили у світ, а тепер будуть у д о с к о н а л ю в а т и — виривати зуби, надрубувати кігті. Аби не так травмувати суспільство…

І основне: найунікальнішому “лінгвістові” епохи М.Я. Азарову доручатимуть піднімати престиж української мови… Не інакше, як до його, Азарівського, рівня…А “основному джерелу влади” — народові практично довести, що ситуація у суспільстві “стабільна, як ніколи”.

Російськомовній частині підсунули “заливний язик з протухлою локшиною”, україномовну — годуватимуть “об’їдками” з “наймитського” столу…

Правда, Микола Янович щось передчуває, бо заявив:

“У наших людей ще дуже багато терпіння. Здавалося б, воно мало давно закінчитися, а вони ще терплять…”

Може вичитав народне прислів’я: “Є терпець, а є терпцю кінець”… А може сам вирахував, що “…воно мало давно закінчитися…”