Шалом Тобі, Шоломе!

Хоч Ти великий чоловік, а я — маленький чоловік, говорю з Тобою як рівний з рівним. Бо, прецінь, обидва ми однієї віри, однієї крові і одного виховання. Ти — людолюб, і я — людолюб. Ти — правдолюб і я — правдолюб. Ти маєш велике достоїнство і поважаєш достоїнство всіх добрих людей. І я достоїн своєї скромної персони. Шаную чесних людей, поважаю їхні звичаї, культуру, віру. За те перед Тобою схиляє
голови увесь світ. І мене поважають: Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Гаврило з «Мозамбіку» і вся чесна компанія.
Ще одне, Шоломе, у нас спільне: і Тебе, і мене виколихала земля України. І Тебе, і мене вигріло українське небо. І Тебе і мене вигодував український народ.
Ти ніколи не оганьбив цієї землі, не плюнув у вічі цьому народові. І я не здатний на таке плюгавство...
Вай, вай. Шоломе! А скільки є паршивців!
З цієї криниці воду п'ють і в цю ж криницю плюють.
Більше того. Своєї віри соромляться. Соромляться своєї мови. Зрікаються свого імені. Гадає, якщо він писатиме Гриньов, а не Грінман, то йому падатиме небесна манна.
Гадає, якщо він забуде рідну мову, стане «русскоязычником», то перетвориться на графа Толстого або на царя Миколу. Аби так не сталося!
Ну чому. Шоломе, наш рідний ґой такий дурний, що йому завше хочеться бути кимось, а не собою? І коли. Шоломе, йому таким рідним став той «русский язык?» Чи не тоді, коли почув над головою: «Бей жидов — спасай Рассею!?»
Наш народ. Шоломе, дав людству Христа-спасителя. Але наш народ дав ще й Іуду-христопродавця.
Христос піднімає слабих, допомагає немічним, веде до світла.
Іуда — служить сильним. Продає слабих, плете інтригу, сіє пітьму. І все це за тридцять, затаврованих прокляттям срібляників.
Христос — вічна слава нашого народу.
Іуда — наша чорна ганьба.
Шоломе, Шоломе! Скільки тої ганьби маємо!
Від дуже великої, такої, як Маркс, Енгельс, Ленін, Гітлер, до дуже блошиної, такої, як жириновські, чародеєви, остроущенки. Невже наші очі, затьмарені Іудиними срібляниками, не зможуть побачити сіяння Христового серця?
Невже наші діти і онуки наші будуть нести на собі це ганебне тавро?..
І гріх! І сміх!
Уяви собі. Шоломе, іудея, який створює партію «Славянское единство». В Україні. Партію, яка має руйнувати українську державність. Ти, Шоломе, своєю геніальною головою щось тут розумієш? І навіщо іудею слов'янська партія? Щоб його із неї вигнали?
Або ж єврей, котрий живе в Україні, воює за те, щоб другою державною мовою була російська. Ні, ні. Він не мішіґіний.
Він з цього має якийсь ґешефт. Але не має совісті.
Єврейські «кролики», вигодовані українською капустою, плюють на землю, де та капуста росте. І на тих, хто ту капусту вирощує. Сам розумієш. Шоломе, що тут вже попахує не кролятиною, а свинством. Міжнаціональним.
Єврей з України в московських студентських забавах, зодягнувши українські шаровари, каркає на Україну. Якби Ти, Шоломе, був українцем, що Ти сказав би?
Вибач мені. Шоломе, що при Твоєму святі згадую такі непристойні речі: Але розумна людина і в свято думає про будні. А дурна — не думає ні у будні, ні у свята.
Розмірковую, Шоломе, про все це з Тобою, з Твоїм ґеніальним розумом, з Твоєю світлою душею, бо хочу, щоб наша нація була істинно Христовою нацією. Щоб несла людям тепло єднання, довіри, мир і злагоду. Тавро Іуди і фарисеїв щоб навіки полишили наші голови і наші душі. Щоб інші народи не тішилися, коли ми полишаємо їхню оселю, а раділи, коли до неї ступаємо.
Хай допоможе нам. Шоломе, у цьому Твій добрий геній і Твої мудрі слова.
Шалом!

Ізя Чичкес,
громадянин України