На першу сторінку

Євген ДУДАР

КРИЗА є КРИЗА
Нестандартні роздуми

Світ побудований так, що в ньому завжди щось десь має муляти. А в нас, у джунглях Європи, ми так звикли до мулів, що коли не муляє, ми ніби й не живемо. Саме тому, якщо у нас не вистачає подразників зовнішніх, ми муляємо одне одного.

Світова криза — це ніби масове народне гуляння. Єднає всіх. Тільки кожного у своїй компанії. І кожна компанія — у своєму курені. І компанія одного куреня ненастанно намагається обшахрувати компанію другого куреня.

Учені хутора «Мозамбік» дослідили: кожна криза починається з кризи розуму і совісті.
Політологи твердять: «У кожному куточку планети політика має своє обличчя». У нашої, хутірської, політики — не обличчя, а рило. Тому в політичних печерах нашого хутора — рило на рилі. А за штатним розписом отієї «паць-ідеології» кожне рило повинно мати своє корито. Народ хутора, істинний «носій влади», має пильнувати, щоб кожне корито було повне.

Здається, нічого особливого. Так і в «цивілізованому» світі. Та особливість Джунглів Європи взагалі, і хутора «Мозамбік» зокрема, у тому, що оті рила нашої «незалежності» знайомі ще з тоталітарного режиму. І рохкають на той же кшталт. І символи носять учорашні. І політику провадять ту, яка потрібна сусідським імпер-шовіністам сьогодні.
Цивілізований світ дивується з нашої демократії та гуманізму. Здоровий глузд такого сприйняти не може. Комуністи, які винищили мільйони людей, а за саме лише слово «незалежність» запроторювали до Сибіру, — орудують зараз нашою «незалежністю». Вожак їхньої зграї в нападах «боротьби за суверенітет» губи розбрехав, як припічки. І замість одправити його у Глеваху — обирають у парламент?! То ми такі добрі, такі дурні — чи такі хворі? На нашій незалежній території орудує спец-формування «Регіони імперії», їхній верховода вчащає до мавзолею. «На прощу». Вичовгує коліна так, що знахарі Джунглів Європи, у яких він ті коліна лагодить, дивуються: «Це ж треба так плазувати!»

У цій громаді «професіоналів» — суцільні вегетаріанці. То «грушники» кобиловалюки, що печуть пироги компроматів. То хазарівські «фінансисти», що годують обивателя дешевою капустою. То «кісільоварщикі» політичних похльобок... Словом, «братішка» з кожного свого кадебістського геморою прагне утворити нам героя. Авжеж — «родич...» Та ще й найближчий сусід...

У нас на хуторі найстрашніше прокляття: «Щоб тобі на все життя захланного сусіда та брехливих дітей!». А сусід — і в джунглях сусід.

Англійці запевняють: «Що надійніша огорожа між сусідами, то міцніша між ними дружба...» На жаль, між деякими сусідами замість «огорожі» потрібна невеличка «Лінія Маннергейма».

Наш хутір, звісно, обсусіджений навколо. Сусіди як сусіди, лише один — Путаний. Як каже Вітя Царапкін: «Непредсказуємий». Правда, історик хутора «Мозамбік» Теофіл Магеллан, який вивчає діяльність Адольфа Гітлера, запевняє, що Путаний діє тими самими методами, що й фюрер Третього рейху. І такі самі в нього «жізнєнно важниє інтереси» на чужих територіях, як були в Адолька.

Ось «одкровення» Гітлера про завоювання Франції: «Одного дня я просто введу війська в Париж. На них буде французька форма... Ніхто не затримає їх. Вони візьмуть Генштаб, міністерства, парламент... Я давно контактую з людьми, які утворять новий уряд. Уряд, який мені підходить... Ми маємо таких людей... в будь-якій країні... Нема потреби їх підкупляти. Вони приходять самі. їх штовхають до нас честолюбство і сліпота, невігластво і внутріпартійні чвари... Ми укладемо мир, перш ніж почнемо війну... Наша стратегія — нищити ворога зсередини. Щоб він сам себе перемагав...»

Теофіл Магеллан каже, що спорідненість «Звіра з безодні» з «кремлівським тхориком» ще й у тому, що й перший, і другий були агентами спецслужб.

Споріднені погляди в Гітлера та Путаного й на діаспору.

Гітлер перед своєю зграєю: «Панове! Сьогодні ваш обов’язок не просто турбуватися про німецьку діаспору. Ви повинні перетворити її в бойовий загін. Організаціям німецької діаспори не треба ні обговорювати, ні узгоджувати свою політику з місцевою владою. Вона визначається тут, мною... Перебуваючи на передньому краї нашої національної боротьби, ви є форпостами Німеччини і даєте можливість удосконалювати наш поступ і проводити наші бойові операції... Ви в «секреті». Ви готуєте й провадите акції, перебуваючи далеко попереду лінії нашого фронту. Кожний із вас повинен маскувати свою підготовку до атаки... Доцільно мати в кожній країні хоча б дві німецьких фракції... Одна з них повсякчас закликає дотримувати законності, її обов’язок — суспільні та економічні зв’язки. Друга фракція нехай буде радикально-революційною... Вам належить підготувати грунт... Німеччина має намір поширити свою владу далеко за межі наявних кордонів...»

Ніби про сьогодні! Тільки в іншому місці... Інший фюрер, та наміри ті самі... Різні «діаспорні» і недіаспорні «фракції», різні «об’єдінєнія», «союзи», різні партії на нашій території ніби виконують прямі вказівки Гітлера. Лише працюють не на «Німеччину», а на «єдіную і нєдєлімую»... Інша подоба фюрера. Але фашизм — той самий.

Фюрерові Третього рейху свого часу дуже подобалася Бразилія. «Ми, — казав він, — створимо тут Нову Німеччину. Тут у нас буде все, що нам треба... Ми маємо право на цей континент, там володіння Фуггерів та Вельзерів...»

Як усе це перегукується з ідеями новітніх фюрерів про «Новоросію...» Крим... «Русинські» збочення на Закарпатті... Утворення «незалежних» кавказьких «республік»... Придністровських...

«Двуязичіє». Цей провокаційний інструмент використовував і Гітлер: «У Конгресі США забракло всього-на-всього одного голосу, щоб зробити німецьку мову державною... Німецька частина американського народу — ось джерело політичного й духовного оновлення... Лише націонал-соціалізм покликаний звільнити американський народ від його панівної кліки й повернути йому можливість стати великою нацією...»

«Націонал-соціалізм», «інтернаціональний соціалізм», «розвинутий соціалізм», «соціалізм із людським обличчям», «прогресивний соціалізм», «демократичний соціалізм» — усе це блекота з того самого городу. У цій блекоті росли гітлери й Сталіни, у цій блекоті народилися путані та їхні політичні путани. Ті самі гітлерівські штурмовики, з тими ж завданнями — «готувати грунт» — тільки для іншого фюрера й іншого рейху...

«Наша молодь повинна вчитися колонізувати» — напучував Гітлер свій гітлер’югенд». «Путан’югенд» колонізувати вже вміє. Правда, тепер головне — колонізувати спочатку інформаційний простір «жізнєнно важних терріторій». Витруїти національне коріння аборигенів, обкидати болотом їхні традиції та мову, обплювати їхніх національних героїв, дискредитувати і скомпрометувати чільників держави, які не здають національних позицій... А потім... «свої люди» сформують «уряд, який підходить» новоспеченим фюрерам та їхнім відродженим рейхам... І знову буде «...ібер аллєс»...

Отже, аборигене тієї частини Джунглів Європи, що зветься Юкрейн-іна! Коли в кіосках свого міста ти не знаходиш часопису чи книжки рідною мовою, знай: тут працює сусідський імперський фашизм. Коли з «твоїх» телеканалів у твоїй країні ллється бруд на твого Президента, на твої святині, на твоїх національних героїв — тут діє сусідський імперський фашизм. Коли на «телесвободах» і «шустеpизадах» вільно патякають імпер-фашисти — маркови, митрофанови, рогозіни, затуліни, корнилови чи шуфризнуті мізками або ж германізовано-кадебізовані совістю їхні прислужники, подумай: що це? Коли у твоїх прадавніх святинях-лаврах «духотворять» чужоземні попики, забороняючи твоєму людові спілкуватися з Усевишнім мовою, якою він благословив їх жити, — це фашистське сатанинство в дії. Коли збочені недоростки з «розважальних» телекварталів паплюжать, пародіюють, висміюють твою мову — це фашистський ... «югенд» діє, аби позбавити твоє юне покоління національного імунітету...

Скільки тобі ще треба, князю Джунглів Європи, аби розбудити твою волячу національну гідність? Голодоморів, концтаборів, тюрем, розстрілів, принижень, цькувань? Щоб ти став господарем у своїй хаті. Скільки?!

Скажеш: «Політиків бракує... Бракує національної еліти...»

Киньмо погляд на околиці великих міст. Як розелітилося наше патріотичне поспільство! Куди там німецьким баронам чи московським князям до їхніх елітарних барлогів. Не палаци, а мавзолеї з похованими заживо зденаціоналізованими і здепатріотизованими «елітарниками»...

Погляньмо на «бик-морди» уздовж ямно-горбистих шляхів наших... Воно ж іще не встигло одмити шию від учорашньої засмальцьованої куфайки, а вже чіпляє свою пику на кожному стовпі — аби довести: «І ми, Фесько, політики!» Подивімося оті телешоу «світських людей»... Черв’яки з вітряками на голові або ж із парчею на дупі. Пригляньмося до отих вічних депутатів, що на телеекран один з-поза одного висовують свої відгодовані пики. На отих вождиків блошиних партій, які не можуть приборкати свої амбіції, щоб задля добра та злагоди в державі об’єднатися в потужну партію. Яка обстоювала б національні інтереси свого народу, а не служила троянською кобилою для чужинецьких зайд. Придивімося до отієї чиновної братії. Скільки з них уже збили статки і для себе, і для своїх майбутніх поколінь. А дати дещицю на те, щоб юне покоління держави не забуло рідного слова, рідної пісні, традицій предків своїх, — «нема ума»... А чи нема звичайної порядності, людської совісті. Узяв гору агресивний, ненаситний кар’єризм. І політиків, і чиновників — достобіса. Та багато з них — безнадійно хворі. Уражені смертельним вірусом ДПП — дефіциту патріотизму й порядності. Практика показала, що ця хвороба — невиліковна. Як немає імунітету національної гідності, його не вштрикнеш шприцом у «верхній зовнішній квадрат» і не защепиш пігулкою.

Носіїв такого вірусу треба обтрушувати із чиновної драбини, як саранчу з дерева. Хоч би на якому щаблі вони возсідали — низенькому чи високому... Та й щаблі після них слід ретельно дезінфікувати. Щоб на їхніх наступників не було тієї самої пошесті...

Тепер — про «брехливих дітей». Конкретніше — байстрюків. Бо так склалося «історічєскі», що маємо більше національних байстрюків, ніж рідних синів та дочок. А байстрюк є байстрюк. Хоч би якою міркою гуманізму ти його міряв. Коли гріхом починалося, то гріхом і живе. А ще страшнішим гріхом — закінчить.

Брехня огидна і завжди злочинна. Брехня — це психологічна чума, якою користуються падлюки, щоб завдати шкоди оббреханому. Тож не диво, що сьогодні найпопулярнішою зброєю навіть між державами Джунглів Європи є дезінформація — себто брехня. Вона набула таких форм, так «витончилася», що на неї позаздрив би не лише сумнозвісний Геббельс, а й сам Гітлер.

Брехня ще огидніша й аморальніша, коли свій оббріхує свого. Коли падлюка, аби заробити юдин гріш, прислужитися ще більшій падлюці чи вдовольнити свої ниці потреби, оббріхує і свого колегу, і свою державу, і свою владу, і героїв свого народу і... баламутить той же народ...

На хуторі «Мозамбік» ходить прислів’я: «Справедливий, як Сидорова коза». Себто — брехливий. Мабуть, прислів’я те утворилося від кози-дерези. А може, коза-дереза народилася від Сидорової. Бо в жодному козознавстві це не описано. Сусіди
пишуть про цапа: «Старий, плешивый козел вызывал у крестьян отвращение не так своим постоянным надоедливым мычанием, как гадким зловонием, которое распространял на всю околицу»...

Отож про «зловоніє» словесне. Його в нас вистачає. Та недавно у джунглях з’явилася ще одна брудомазія. «ПРАВДА від Сидорового козла...» По-перше, правда — це така пані, що вона або є, або її нема. Хоч би яким круторогим був козел, ні своїм «мичанієм», ні «зловонієм» він правди не заступить. По-друге, коли істота хибує на фобію, то її «Правда» — така ж правдива, як козлячі роги схожі на королівську корону. Але для політичних
путан — це те, що треба...

А Путаний усе не може позбутися синдрому «старшого родича». Хочеться диктувати, кого нам шанувати, що святкувати, куди прямувати... Поминаємо убієнних голодом — «націоналізіруєм трагедію». Відроджуємо пам’ять Батурина — «разжигаєм нєнавість...» Ставимо пам’ятник Шухевичеві — «возрождаєм фашизм...»

Панове путані, припутані й попутані! У своїй хаті ми «разжигаємо «те, що вважаємо за потрібне. Зі своїм «вогнем» не ліземо порядкувати на чужих територіях, «прінуждать к міру». А «фашизм» наш не наступав ні на Берлін, ні на Москву. Він не давав ні гітлерівським фашистам, ні вашим нищити й грабувати наш народ... Звісно, ваші фашистські недобитки енкаведистського та кадебістського штибу вболівають за свої катівські шкури. Але люд наш гуманний. І чесний. Він лежачого не судить. І помсти не жадає...

Та найбільше Путаного дратує наш Президент. Ще відтоді, як був прем’єром. Скільки кинуто проти нього перодряпаючих рептилій, телевізійних ляпай-курв і курвчинських, політолохів загребинських... Потужною каналізацією течуть «компромати» і просто «мати...» Намагалися отруїти — вистояв. І став Президентом... Тепер кинуто ще потужнішу брудомазію. І в Джунглях Європи, і поза ними... Щоб вибити із сідла...
Експерти хутора «Мозамбік» припускають, це з ревнощів. Подейкують, що Путаний почав підбивати клинці до нашої королеви — «Краси-Золотої коси». Навіть має намір побратися з нею. Аби взяти за нею «півкоролівства». Хоч би по Збруч. Та вона нібито дала йому відкоша...

Замість постскриптуму: Гітлер, коли свого часу «ділив світ», то розводився перед своїми однопартійцями, що Україну не віддасть нікому... Путаний також не хоче віддати Україну нікому. Навіть українцям...

«Літературна Україна», 25 грудня 2008 р.

 

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.