На першу сторінку

Микола БОСАК
НАЩАДОК ДОВБУША
Гумор. Сатира

СОЛОВ'ЇНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

До Диканьки, де ще сам князь Кочубей заснував філіал раю - Бузковий гай - злетілися гості з усіх-усюд. У краватках, у "бабочках" і просто в сорочках на голо - мистецька голота. Звістка про перший всеукраїнський солов'їний фестиваль зібрала митців від Одеси до Карпат.
Вимогливе журі задля більшої об'єктивності сіло в кущах, аби не бачити солістів, а лише чути. Виконавці, для ще більшої об'єктивності мали співати також у кущах. Лише публіка, запаморочена запахом бузку, що пінистими валами накочувався зусібіч, розмістилася на галявині з ніжною травневою зеленню. В перших рядах, як нині скрізь повелося, олігархи з довгоногими секьюретицями та охороною. За ними представники влади і зверхники культури. Далі середній прошарок простого народу. А в самому кунці та по боках - пролетарі, люмпени і всюдисущі школярі.
Елегантний конферансьє уклонився публіці й виголосив:
-Перший номер за жеребом дістався солістові з Житомирщини! Вітайте!
-Тьо-о-ох, тьо-ох, тьох!.. - відразу понеслося з бузкового куща.
Вступ був явно затягнутий. Співак старався, але належної висоти так і не здолав. Або він ще дуже молодий, або в болотистому краї на нього сирість вплинула, або ще не натренувався.
-Під другим номером виступає представник Львівщини! - повідомив ведучий.
Цей витримав паузу, набрав у легені повітря і видав кілька таких верхніх "фі - і", "...і - ть", що публіка аж роти відкрила. Проте в цілому виступ був так собі. На Львівщині вже три доби не вщухає дощ, то промочив лапки і горло, а це для співака рівнозначно катастрофі.
-Представляю вам митця із Золото - то - но - ші! - прочитав з дощечки конферансьє.
Ну цей і втнув! Прямо як у пісні "Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, а-я-я, ох-ох!" Він, не визнаючи кордонів, літав не тільки над Золотоніським, а ще й над Чорнобаївським районом, від Дніпрових заплав - до лісів, над просторими полями й вишневими садочками. Оця вся широта й відбилася в його голосі. Як тьох-тьохне! Як свистоне! Як заллється..! Публіка зомліла від захоплення і на траву повалилася. Дуже гарно впоралися з конкурсною програмою солов'ї з Боярки, Гадяча, Тростянця і Петриківки. Опішнянський і місцевий диканський таке витворяли, нече показилися. То вгору аж під хмари потягнуть, то замруть на мить, а тоді такими зливами нот посиплють, що не тільки в мистецтвознавців, а й у членів журі серця зупиняються, а хід думок переплутується. Ніхто в цілому Бузковому гаю, а до середини змагань під'їхало ще кілька автобусів з Потави й Сум, не сумнівався, що гран-прі відхопить диканський, бо він краще підготувався, та й акустику гаю краще враховує, співав то з бузкового куща, то з глибини тернового.
Але конферансьє знову вклонився:
-Завершує конкурсні перегони соліст із Козина під Обуховом!
Якби ж то хто підготував публіку, сказав, що це ж той Козин, де дача Анатолія Солов'яненка. А то без підготовки почали слухати, а він... Ні, в природі такого не може бути. Це або з космосу, або з казки, а мо', з чиєїсь фантазії. То тьохне, немов на вечорниці гукне! То засвистить, ніби дражниться! То затріскоче! Заллється дрібно-дрібно, з розгону голосом шугоне під сонце та як вдарить чистим кришталем, переливом!
-Люди добрі! Та що ж він з нами робить? - закричав конферансьє.
А він намотує душі на найтонші струни і тягне в небо! Калатає в серце, що воно аж не витримує! Журі в обмороці. Публіка в трансі. А він дає! А він витинає! Мабуть таки в Анатлолія Солов'яненка вчився! Або в столичній консерваторії. Та за ним же Ла Скала, Метрополітен-опера плачуть!
Оцьому й віддали гран-прі.
Завершилося змагання. Але над всіма розквітлими садами, над всією Україною лунають солов'їні співи. То вони на другий всеукраїнський фестиваль готуються.

До змісту

Куштуйте на здоров'я!

Намалював —Валентин ІВАНОВ.
Ідея та наповнення — Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ©, 2007—2012.